Під мелодію дощу проводжала цьогоріч своїх випускників Кобеляцька школа-інтернат. Та погода не завадила святу й не зіпсувала настрій ні випускникам, ні вчителям, ні гостям. Ще зранку останній дзвоник востаннє покликав їх за парти. Останній дзвоник, останній урок… і вже чути мелодію прощального вальсу.
Привітати вчорашніх учнів приїхала Директор департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації Олена Харченко, завітали голова Кобеляцької райдержадміністрації Таміла Шевченко та начальник районного відділу освіти Наталія Коваль, а також представники районної козацької організації на чолі з Миколою Жуком(???) та наші американські друзі – подружжя Дейв і Грейс Міджерінк.
Шкільне свято на правах господині вітальним словом відкрила директор школи-інтернату Валентина Шпорт:
- Хвилини прощання завжди сумні. А нам, педагогам, ой як жаль розлучатися з нашими випускниками. Протягом кількох років вони були для нас не просто учнями, а нашими дітьми. А сьогодні наша шкільна сім'я проводжає їх з рідної домівки у далеку життєву дорогу. Та в той же час ми й пишаємося нашими вихованцями, бо серед них є і художники, і співаки, і спортсмени. Конкурси, концерти, змагання не обходились без участі Віталика Скрипая, Тані Кащенко, Кості Кривулі, Руслани Дьомкіної, Михайла Сирбу, Артема Бендаса, Яни Гапон, Лілі Вільковської. Діти, перед вами незвідана даль. Тож благославляємо вас у добрий час.
А далі – вручення атестатів.
- День закінчення школи – початок дорослого життя,- звернулася до випускників Олена Вікторівна.- Вранці ви ще були учнями, а, отримавши документ про середню освіту, стали дорослими людьми. А на дорослих чекає негладка життєва дорога. І вибір за кожним із вас. Нехай же вам щастить!
Ще багато було теплих слів привітань і побажань на адресу випускників. Вітали вчителі, батьки, молодші товариші. Нелегка участь випала вихователям – Богдану Калитці, Галині Васюті, Світлані Березці та Ігорю Коломійцю. Це їх діти прощаються сьогодні з рідною школою. Співали для випускників Софія Калитка, Сашко Бражко, Денис Татушенко. І так би хотілося наказати невблаганному часу: Зупинись мить! Ти – неповторна!» Бо кому ж з тих, хто подорослішав, не хотілося б залишитись дитиною? Та так вже влаштоване життя – дорослими стають назавжди.
Радість і смуток, жарти, море квітів і всіх охоплює тривожне відчуття розлуки. Але обличчя в усих щасливі.
І нехай за вікном – травнева злива, та звуки прощального вальсу не заглушити громовиці. Мелодія дощу і танцю злилися воєдино. Кружляють пари у танку. Востаннє в стінах школи.
 
 
 
|
