31 рік відділяє нас, українців, від трагічної ночі 26 квітня 1986 року . Та якби давно це не сталось, Чорнобиль буде нагадувати вічно незгоєною раною. І не тільки тому, що аварія понесла за собою жахливі наслідки. Люди! Наші відважні, самовіддані люди! Власним життям і здоров'ям вони зупинили витік смертельної радіації, ліквідовували наслідки пожежі, рятували постраждалих. Хоч і самі не менше постраждали, адже працювали в епіцентрі вибуху. Саме їх героїзму наші діти й присвятили літературно-музичну композицію.
Юні артисти ніби відтворили події того далекого квітня-травня 1986 року.
І постали перед глядачами сталкери, фантоми, самосели як справжні. Зал разом з виконавцями переживав тривогу й біль тих людей, які змушені були обирати між невидимою смертю й рідною домівкою. Нелегко це покинути насиджене місце. І комусь це зовсім не під силу. Таких тепер і називають самоселами. На запитання сталкера до бабусі, чому вона не хоче покинути зону заради міста та жити побіля дітей, сумно відповідає: «Мої корені тут, хоча вони й вирвані… Тут я народилася, тут я помру». Скільки ж їх таких, з вирваним корінням по всій Україні!
- нашому колективі також працюють «ліквідатори». Так їх тепер називають. Віктор Заголовацький та Борис Ващенко – прості, скромні працівники. Та в свій час вони також здійснили подвиг. А на зустрічі, як і завжди, були не багатослівними. Бо ж розповідати – переживати вже пережите.
Літературно-музична композиція також була доповнена цікавим відеоматеріалом.
Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться вірити, що більше ніде у світі не повториться подібне лихо.
Захід організувала й провела вихователь Юлія Міщенко.
|
