І знову зустріч. Цього разу до школи-інтернату завітав кобелячанин Володимир Заїка. Хто він?
- Наша сім′я – це династія музикантів і столярів. А батько мій навіть учнів своїх мав. Знали його всі як скрипаля. Він мене і музиці вчив, і столярній справі. Мати ж передавала мені свої кулінарні знання - так пояснив своє походження Володимир Іванович. А ще він цікава людина й неординарна особистість. Тому на нього чекали не тільки діти, а й дорослі.
Дотепні жарти, спогади про німецьку окупацію, цікаві життєві історії – все це чекало на нас в актовій залі. «Розпрягайте, хлопці, коні», «Їхав козак за Дунай» співали всі разом під гармошку.
− А ось грі на цьому інструменті мене навчив німець, - сказав Володимир Іванович і залунала мелодія з німецького фольклору вже на губній гармошці.
А ще Володимир Іванович грає на ложках, вміє свистіти за допомогою фотоплівок, відтворює звуки тварин і птахів.
Під акомпонемент гостя виявили бажання поспівати українських пісень Славко Маковець, Владик Сергієнко та Данило Татарко. І залунали всім відомі, але під «живу» музику «Ой, підемо, жінко», «Їхали козаки…», «Ти ж мене підманула».
Володимира Заїку знають не тільки в Кобеляках і не тільки в Україні. Свою першу поїздку він та Віктор Фесюра здійснили до Естонії в 2004 році, потім були Росія, Польща, Словенія, Німеччина, Швейцарія.
Слухаючи цього незвичайного чоловіка, мимоволі думаєш: « Це ж треба, немає такого ремесла , якого б він не знав. А скільки енергії та азарту! Молоді можуть позаздрити!» І вкотре переконуєшся – вік – це стан душі людини.
За плечима у нашого земляка нелегкий життєвий шлях, але він щасливий тим, що жив, робив і робить те, що вміє, те, що любить і те, що приносить людям радість і задоволення. Займатися улюбленою справою – це вже щастя. А доносити його людям – це майстерність.
Зустріч організувала педагог-організатор Любов Койнаш.
| 
