Зустріч з бійцями АТО у Кобеляцькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті відбулася з нагоди Дня Збройних Сил України 4 грудня. В актовій залі закладу були присутні учні 5-10 класів, вчителі та вихователі. Зустріч організувала педагог-організатор Любов Койнаш.
Наші земляки- кобелячани Дмитро Зайцев та Віктор Бондарчук – захищали нашу Україну на Сході у місті Щастя впродовж 14 місяців.
Звичайні прості хлопці в тяжкий для країни час взяли до рук зброю не для того, щоб убивати, а для того, щоб захищати.
- Нам з Віктором дуже пощастило, - поділився пережитим Дмитро, - людей вбивати не довелося. Як снайпера, ми утримували висоти, ходили в розвідку. За час служби довелося випробувати всі «принади» армійського побуту. Казармою ж нам служили «спальники» та камерати.
Дітям було цікаво знати все аж до таких дрібниць, як наприклад, чи було там страшно, чи потрапляли на розтяжки звірі, чи їздили на танках. Вчорашні бійці відповідали на всі запитання дітлахів.
- І танки були, і зайці постійно знешкоджували розтяжки, - пояснював Дмитро,- і страх також був присутній на перших порах,бо це природня реакція людини на незвичну обстановку, та з часом звикаєш до всього.
Минуло два місяці, як наші земляки, бійці 92 механізованої бригади, повернулися з зони бойових дій. На питання, як вони звикають до мирного життя Віктор відповів:
- Ще до війни великих перспектив цивільне життя не обіцяло. Звісно, без діла не сидів - працював на цегельному заводі, бо ж треба було якось забезпечувати сім'ю. Та на попереднє місце роботи вже не повернусь. Сподіваюсь знайти більш високооплачувану роботу.
- А я,- додає Дмитро,- пробував себе у бізнесі. Хочу продовжувати свою справу . Свій борг державі я віддав, а тепер час подумати й про створення сім'ї, аби залишити й свій слід на землі.
Кожний має свій вибір у цьому житті. Мали можливість вибирати й наші земляки: продовжувати службу в зоні тиші чи їхати туди, звідки не всі повертаються живими та неушкодженими. І мить не вагалися, бо ж «хто як не вони».
Слухаючи їхні небагатослівні розповіді, робиш висновок, що такі хлопці іншого вибору б і не зробили, і йшли туди не заради винагород та слави.
–Війна на Сході ще не закінчилась,- казали вони на прощання,- та обов'язково закінчиться і в Україну прийде мир.
Можна пишатися вже тим, що живемо серед таких людей, як Дмитро та Віктор – простих і мужніх, відчайдушних і завзятих. |
